Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in urb_a,
Ігор Гулик
ihorhulyk
urb_a

Країна без держави?

Originally posted by ihorhulyk at Країна без держави?
1
Ілюстрація: day.kiev.ua

Одна з модних фішок московських політтехнологічних тусовок, якою тамтешня публіка намагається поцілити одразу ж у двох зайців: пояснити причини російських невдач на південно-західному фронті і, рівно ж, посилити сумніви українців у їхній же незалежності, сформульована в ідею „обнуління України”. Про це каже упродовж тривалого часу, зокрема, Андрій Окара, – один з небагатьох креативних сусідських фахівців, якому не відмовиш у проукраїнському сентименті. Пан Окара (і не тільки він, будь-хто із зацікавлених) зауважив як масове явище відродження традицій початку ХХ століття, тобто повернення конспірологічних мотивів у літературі (макулатурі?) про Україну. Тобто терен від Ужгорода до Хутора Михайлівського намагаються подати не як державний утвір, а як певну історичну недоречність, як плід змови „великих цього світу”. Деструктивність таких підходів важко запідозрити у самій Росії, хіба би вони спрацьовували на рівні свідомості зневіреного обивателя, під’юдженого пропагандою про стан облоги, у якому доводиться жити „непокірній та гордій ерефії”. Однак для левової частки українців Сходу та Півдня своєрідне аранжування й справді не завжди суголосної роботи державних інституцій лягає на душу, позаяк до цього мають причинки певні політичні середовища, як не дивно, не позбавлені влади.
Заратустра Ніцше, між іншим, говорив про цей випадок: „Державою зветься найхолодніша з усіх потвор. Холодно і бреше вона; і ось яка брехня виповзає з вуст її: „Я, держава, я – це народ”. Але мушу зауважити, що у світі не придумано інших форм самоорганізації суспільства, і тому абсолютизувати ніцшеанське визначення, зводити сепарацію влади та загалу до абсолюту не випадає. Тим паче, що у випадку з ідеєю „обнуління України” її адепти послуговуються доволі контраверсійним історичним аргументом – постаттю і діяльністю Нестора Івановича Махна.
З одного боку, має рацію Андрій Окара: певний елемент анархізму спрацьовує на користь України, не даючи владцям необмежених повноважень і всесилля. Ба більше, він розглядає здатність народу до виживання в умовах хаосу запорукою того, що Україна ніколи не розвалиться. Резонна алюзія Махна і російських бунтівників на кшталт Разіна чи Болотникова, – лише на українську користь: на відміну від сусідів, доведений до відчаю наддніпрянський селянин чи галицький повстанець ніколи не керувався гаслами бунту заради бунту, в основі його зриву завжди був певний світоглядний стрижень.
З іншого – абсолютизація розгулу стихії, втіленого у „махновщині”, – погляд дилетанта і знавця цього руху лише на рівні совєтських кінофальсифікацій. Я не кажу про спадщину Нестора Івановича часів його журналітсьскої діяльності, мова про паризький період Махна-державця і мислителя, про його листи до доньки, сповнені жалю за крахом справи життя і переконаністю, що так все не буде. До речі, саме на цій спадщині „батька” базуються чимало модернових проектів, серед них, зокрема, проект „раціоналізації держави”, тобто усунення зайвих її структур та підрозділів з одночасним посиленням елементу народовладдя.
Та все ж повернімося до бажаного у Москві „обнуління” України. Певна річ, ноги тут – у перевіреному колоніальному підході до „підконтрольних територій”, який, до речі, доволі успішно втілюється упродовж десятиріччя на теренах Придністровської Молдовської Республіки. Ще одне геополітичне „непорозуміння”, але воно навряд чи співмірне за масштабами та впливами з Україною. Як кажуть у Росії – „розмір має значення”.
Таку стратегію Кремля доволі чітко окреслив на Грані.ру російський дисидент Алєксандр Скобов: "Вимотана комплексом кримінальної неповноцінності, вона (російска клептократична правляча еліта - Авт.) прагне оточити себе санітарним кордоном з однотипних паханатів, бере під покровительство диктаторські режими будь-якого ступеня одіозності, послідовно захищає на міжнародній арені "національний суверенітет", тобто право рабовласників суверенно розпоряджатися своїми рабами".
На батьківщині Нестора Івановича Махна путінізм поламав зуби. "Обнуління України" залишилося на звалищі "національних проектів" імперії, куди з часом потрапить і вона сама.
Ігор Гулик

Страна без государства?
Одна из модных фишек московских политтехнологических тусовок, которой местная публика пытается убить сразу двух зайцев: объяснить причины российских неудач на юго - западном фронте и, равно, усилить сомнения украинцев в их же независимости, сформулированная в идею "обнуления Украины". Об этом говорит в течение длительного времени, в частности, Андрей Окара, - один из немногих креативных соседских специалистов, которому не откажешь в проукраинском сантименте. Господин Окара (и не только он, любой из заинтересованных) заметил как массовое явление возрождения традиций начала ХХ века, то есть возвращение конспирологических мотивов в литературе (макулатуре?) об Украине. То есть территорию от Ужгорода до Хутора Михайловского пытаются представить не как государственное образование, а как определенную историческую неуместность, как плод заговора "сильных мира сего". Деструктивность таких подходов трудно заподозрить в самой России, разве они срабатывают на уровне сознания отчаявшегося обывателя, науськанного пропагандой о состоянии осады, в котором приходится жить "непокорной и гордой эрэфии". Однако для львиной доли украинского Востока и Юга своеобразные аранжировки действительно не всегда созвучной работы государственных институтов приемлемы, поскольку к этому причастны определенные политические сылы, как ни странно, не лишеннык власти.
Заратустра Ницше, между прочим, говорил об этом случае: "Государством называется самое холодное из всех чудовищ. Холодно и врет оно, и вот какая ложь выползает из уст его: "Я, государство, я - это народ". Но должен заметить, что в мире не придумано других форм самоорганизации общества, и поэтому абсолютизировать ницшеанское определение, углублять сепарацию власти и общества к абсолюту не приходится. Тем более, что в случае с идеей "обнуление Украины" ее адепты пользуются довольно контраверсионным историческим аргументом - фигурой и деятельностью Нестора Ивановича Махно.
С одной стороны, прав Андрей Окара: определенный элемент анархизма срабатывает в пользу Украины, не давая президентам неограниченных полномочий и всесилия. Более того, он считает способность народа к выживанию в условиях хаоса залогом того, что Украина никогда не развалится. Резонна также аллюзия Махно и российских мятежников вроде Разина или Болотникова, - она на пользу украинцам: в отличие от соседей, отчаявшийся надднепрянский крестьянин или галицкий повстанец никогда не руководствовался лозунгами бунта ради бунта, в основе его срыва всегда был определенный мировоззренческий стержень.
С другой - абсолютизация разгула стихии, воплощенного в "махновщине", - это взгляд дилетанта и "знатока" этого движения на уровне советских кинофальсификаций. Я не говорю о наследстве Нестора Ивановича времен его журналистской деятельности, речь скорее о парижском периоде Махно - государственника и мыслителя, о его письмах к дочери, полных сожаления из-за краха дела жизни и убежденности, что так всегда не будет. Кстате, именно на этом наследии "батьки" базируются немало модерных проектов, среди них, в частности, проект "рационализации государства", то есть устранения лишних его структур и подразделений с усилением элемента народовластия.
И все же вернемся к желаемому в Москве "обнулению" Украины. Конечно, причины здесь - в проверенном колониальном подходе к "подконтрольных территориям", который, кстате, довольно успешно воплощается в течение десятилетий в Приднестровской Молдавской Республике. Еще одно геополитическое "недоразумение", но оно вряд ли соизмеримо по масштабам и влиянием с Украиной. Как говорят в России - "размер имеет значение". Такую стратегию Кремля достаточно четко описал на Гранях.ру русский дисидент Александр Скобов: "Мучимая комплексом уголовной неполноценности, она (российская клептократическая правящая элита - Авт.) стремится окружить себя санитарным кордоном из однотипных паханатов, берет под покровительство диктаторские режимы любой степени одиозности, последовательно защищает на международной арене "национальный суверенитет", то есть право рабовладельцев суверенно распоряжаться своими рабами".
На родине Нестора Ивановича Махно путинизм сломал зубы. "Обнуление Украины" осталось на свалке "национальных проектов" империи, куда со временем свезут и ее саму.
Игорь Гулик

Subscribe
promo urb_a июнь 20, 2014 14:13
Buy for 200 tokens
Поскольку от российского "СУПа", контролирующего livejournal.com, вполне можно и нужно ждать цензуры, в т.ч. и в такой форме, как безосновательное закрытие украинских блогов и сообществ, то должен уведомить вас, что в случае закрытия данного сообщества или вашего личного блога, вы можете вновь…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 4 comments