Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in urb_a,
Ігор Гулик
ihorhulyk
urb_a

Справи поправимі

Originally posted by ihorhulyk at Справи поправимі
1
Ілюстрація: zp.vgorode.ua

Після ледь не істеричної реакції деяких мас-медіа Старого світу на посилення радикальних середовищ Майдану, мені пригадався виступ Юрія Андруховича з нагоди отримання ним Лейпцизької книжкової премії «До європейського порозуміння». Ці доволі вже давні рефлексії українського письменника були спричинені негативом кількох брюссельських чиновників щодо перспектив приєднання Києва до ЄУ.
«А може, Європа просто боїться? – припустив тоді Андрухович. – Може, вона боїться Європи, самої себе? Може, вона тому від нас і закривається, що ми взяли заблизько до серця її вартості, що ці вартості стали нашими? Бо насправді їй самій уже давно до цих вартостей немає ніякого діла? І головне, чого вона прагне – це не змінюватися. І саме цю нездатність до змін плекає в собі як свою найвищу таємну вартість?».
Погодившись з паном Юрієм у його визначенні страхів, притаманних європейському обивателеві, які, власне, й вихлюпнулися на сторінки ліберальних газет, все ж зауважу, що Європа таки змінилася. Може, й сама того не бажаючи, плекаючи «найвищу таємну вартість», та все ж стала іншою. Східна Німеччина, а відтак ціла когорта країн колишнього «соціалістичного табору» змусили її до невідворотніх трансформацій, а, головне, до повернення у вжиток традиційно європейського пошанівку «іншості» менталітету, вчинків і побутових дрібниць. І від того, як на мене, Старий світ помолодшав настільки, що чи не вперше з часів холодної війни дозволив собі «плюралізм» у ставленні до власної спільної Конституції.
У випадку з угорськими «вибриками» також спостерігаємо суттєві зміни європейського налаштування. Брюссель не закликає до спорудження штучних барикад чи запровадження санкцій проти Будапешта, як це було 2000 року з Австрією, коли на тамтешніх виборах перемогла ультрарадикальна Партія свободи Йорґа Гайдера. Реакція, як з’ясувалося, була неадекватною, позаяк ні «артистичний расист», ні його однодумці навіть у найзаповітніших мріях не бачили своєї країни поза європейським контекстом, а, отже, змушені були коригувати власну поведінку, озираючись на загальноусталені норми.
Бути на марґінезі і перебувати у владі – абсолютно різні речі. У Польщі, до прикладу, мали прецедент, коли колишній євроскептик Лєппер, який надихав «самооборонців» на блокування шляхів, що ними транспортувалося зерно з Євроунії, який вказував фермерам, під які урядові будівлі звозити купи гною, протестуючи проти можливого занепаду сільського господарства країни в умовах конкуренції європейських виробників, відтак, ставши віце-прем’єром, висловлював задоволення від того, що його краяни отримували субсидії з європейських банків і сподівається на плече Євроунії у справі скасування російських обмежень на експорт польських товарів.
Одне слово, стара Європа все ж не втратила здатності до змін, ба більше, – вона незбагненним чином «перевиховує» своїх ідеологічних опонентів. Однак за умови, що вони здатні розважити між власними амбіціями і загальним добром. І саме у цьому – важливість європейських векторів Києва. Наразі провалена Януковичем Асоціація з ЄУ означала б не формальну належність України до спільноти цивілізованих держав. У першу чергу, вона гарантувала б тяглість влади, запобіжники від різного роду «несподіванок» і форсмажорних обставин, які наразі супроводжують процес державотворення. Інтеграція в європейську домівку поставила б хрест на сваволі окремих політиків чи популістських структур, які досі не втратили смаку до екстравагантних «національних проектів», що, по суті, є утопічними і згубними.
Як на мене, архіважливим завданням для України є аж ніяк не законотворчість європейського штибу, не позірні, часто-густо штучні атрибути європейськості, які, здебільшого, викликають роздратування пострадянського загалу. Натомість ті, хто честолюбно називає себе прихильниками ЄУ, мали б подбати про власне вміння мислити категоріями цивілізаційними, державницькими, про здатність відокремлювати інтереси власні і «добро країни». Якщо ми матимемо таких лідерів, якщо Європа зауважить їх, то, повірте, вона перестане нас «боятися».
Ігор Гулик

Дела поправимые
После едва ли не истерических реакций некоторых СМИ Старого света на усиление радикальных сил Майдана, мне вспомнилось выступление Юрия Андруховича по случаю вручения ему Лейпцигской книжной премии «К европейскому взаимопониманию». Эти довольно уже давние рефлексии украинского писателя были вызваны негативом нескольких брюссельских чиновников относительно перспектив присоединения Киева к ЕС.
«А может, Европа просто боится? - предположил тогда Андрухович. - Может, она боится Европы, самой себя? Может, она потому от нас и закрывается, что мы взяли заблизько к сердцу ее ценности, что эти ценности стали нашими? Ведь на самом деле ей самой уже давно до этих ценностей нет никакого дела? И главное, чего она хочет - это не изменяться. И именно эту неспособность к изменениям лелеет в себе как свою высшую тайную ценность?».
Соглашаясь с господином Юрием в его определении страхов, присущих европейскому обывателю, которые, собственно, и выплеснулись на страницы либеральных газет, замечу, что Европа все-таки изменилась. Может, и сама того не желая, лелея «высшую тайную стоимость», но все же стала другой. Восточная Германия, а затем целая когорта стран бывшего «социалистического лагеря» заставили ее к неотвратимой трансформации, а, главное, к возвращению в употребление традиционного для европейка уважения «инаковости» менталитета, поступков и бытовых мелочей. И от того, как по мне, Старый свет помолодел настолько, что едва ли не впервые со времен холодной войны позволил себе «плюрализм» в отношении даже к собственной общей Конституции.
В случае с недавними венгерскими «выходками» также наблюдаем существенные изменения европейского поведения. Брюссель не призывал к возведению умозрительных баррикад или введению санкций против Будапешта, как это было в 2000 году с Австрией, когда на местных выборах победила ультрарадикальная Партия свободы Йорга Хайдера. Реакция, как выяснилось, была неадекватной, поскольку ни «артистический расист», ни его единомышленники даже в самых тайных мечтах не видели своей страны вне европейского контекста, а, следовательно, были вынуждены корректировать собственное поведение, оглядываясь на общепринятые нормы.
Быть на маргинесе и находиться во власти - совершенно разные вещи. В Польше, к примеру, был прецедент, когда бывший евроскептик Леппер, вдохновляющий «самооборонцев» на блокирование дорог, которыми транспортировалось зерно в Евроунию, указывающий фермерам, под какие правительственные здания свозить кучи навоза, протестуя против возможного упадка сельского хозяйства страны в условиях конкуренции европейских производителей, потом, став вице-премьером, выражал удовлетворение от того, что его земляки получали субсидии из европейских банков и погли положиться на Евроунии в деле отмены российских ограничений на экспорт польских товаров.
Словом, старая Европа все же не утратила способности к переменам, более того, - она ​​непостижимым образом «перевоспитывает» своих идеологических оппонентов. Однако при условии, что они способны сделать выбор между собственными амбициями и общим благом. И именно в этом - важность европейских векторов Киева. Проваленная Януковичем Ассоциация с ЕС означала бы не формальную принадлежность Украины к сообществу цивилизованных государств. В первую очередь, она гарантировала бы преемственность власти, предохранители от разного рода «неожиданностей» и форсмажорных обстоятельств, которые сейчас преследуют государство. Интеграция в европейский дом поставила бы крест на произволе отдельных политиков или популистских структур, до сих пор не утративших вкуса к экстравагантным «национальным проектам», по сути утопическим и губительным.
Как по мне, архиважной задачей для Украины является отнюдь не законотворчество европейского образца, не кажущиеся, часто искусственные атрибуты европейскости, вызывающие, в основном, раздражение постсоветской публики. Зато те, кто честолюбиво называют себя сторонниками ЕС, должны позаботиться о собственном умение мыслить категориями цивилизационными, государственными, о способности отделять интересы собственные и «добро страны». Если у нас появятся такие лидеры, если Европа заметит их, то, поверьте, она перестанет нас «бояться».
Игорь Гулык
Subscribe
promo urb_a june 20, 2014 14:13
Buy for 200 tokens
Поскольку от российского "СУПа", контролирующего livejournal.com, вполне можно и нужно ждать цензуры, в т.ч. и в такой форме, как безосновательное закрытие украинских блогов и сообществ, то должен уведомить вас, что в случае закрытия данного сообщества или вашего личного блога, вы можете вновь…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments