Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in urb_a,
Ігор Гулик
ihorhulyk
urb_a

Війна світів

Originally posted by ihorhulyk at Війна світів
1
Ілюстрація: day.kiev.ua

Коли у короткі хвилини інформаційного перепочинку вдається дистанціюватися від іноді шокуючих, іноді зворушливих новин і спробувати укласти цю доволі картату мозаїку у певну картину світу, в якому живемо, мені на думку приходить дивна метафора. Бабуся, яка принесла волонтерам на Майдан половину своєї жалюгідної пенсії, би на ці гроші вони купили ліки для зовсім незнайомих поранених, і «беркутівець», що за ті ж купюри, - правда, за стократ більшу суму, легко позбавляє життя теж зовсім незнайому людину.
...Тоді все стає на свої місця. У такому вимірі немає ні влади, ні опозиції, ні «бандерівців», ні «східняків». Є два світи, сповнені абсолютно різними, далекими, мов дві галактики, сенсами. В одному з них шанують життя як самозрозумілу цінність, в іншому – воно є невартісним, чимось таким, що надається до обліку, даруйте за порівняння, як скальпи в ірокезів, як відрізані вуха ворогів у напівдиких племен.
Я хочу зрозуміти, як у «мирні часи» ці світи уживалися на одному терені, в одній країні, як перетиналися у трамваях, біля прилавків крамниць, як контактували в одному і тому ж храмі. Що висікло іскру, коли вони врешті-решт зійшлися у цьому непримиренному, доволі безглуздому герці, що розвело їх по різні боки барикад, що вказало їм на відведене для них місце в історії?
Я майже переконаний в тому, що люди з цих різних світів могли жити в одній багатоповерхівці, водити дітей в один дитячий садочок, бачитися на батьківських зборах у школі, разом піднімати чарку на весіллі в знайомих. Та якоїсь миті, за невидимим помахом перста долі, вони стали чужими, іншими, - антитілами...
Мала ж бути якась незбагненна причина, щось суперпровокативне, надзвичайно мотиваційне чи навпаки, - геть інертне, така собі «нестерпна легкість» буття, - аби струсонути внутрішнім світом цих антагоністів, та так, що все їхнє нутро раптом вилізло назовні. Мав, обов’язково мав бути дивний статичний заряд, який певним чином перетворився у дугу високої напруги і тримає ці два світи у жорстокому клінчі, мов сіамських близнюків.
Я схильний думати, що одні з них, - не зважаючи на вік, суспільний статус, вміст гаманця і мізків, - бачать себе дітьми у долонях Всевишнього, а, отже, для них самозрозумілим є схожа роль усіх ближніх. Інші ж, - втратили це відчуття, переконавши себе, що вправі коїти те, що заманеться, не озираючись на тих, хто поруч. Тут не йдеться про віру як таку, тут йдеться про суть цієї віри. Для перших вона є внутрішнім чинником творення, для других – інструментом, яким вони беруть від життя все, що буцімто їм належне. Серед іншого – і чужі життя.
Я чомусь переконаний, що перших таки більше. Майдан, серед іншого, утверджує мене на цій думці. Я навіть підсвідомо відчуваю причину якогось дивного (не лицемірного, ні) налаштування до нашої революції з боку Старої Європи. Річ у тім, що в цінності, які вона сповідує автоматично, якось так по-буденному, затерто і банально, ми віримо щиро. Ми ладні стояти за справедливість на лютому морозі, готові йти під кулі, зрештою, можемо перетерпіти роки випробувань і злиднів, аби лиш знати, що переможе добро і справедливість. Для них це почасти вже незрозуміло, вже сприймається як даність, як щоденна ранкова кава з круасаном. Тобто, на жаль, - може, це хибне враження, - у них переважають другі. На нашому ж прикладі вони раптом збагнули, що ці речі мають свій світоглядний вимір, і це їх лякає. Бо «навіщо платити більше»?
Ігор Гулик
Война миров
Когда в короткие минуты информационного отдыха удается дистанцироваться от иногда шокирующих, иногда трогательных новостей и попытаться сложить эту довольно пеструю мозаику в определенную картину мира, в котором живем, мне на ум приходит странная метафора. Бабушка, которая принесла волонтерам на Майдан половину своей жалкой пенсии, чтобы на эти деньги они купили лекарства для совершенно незнакомых раненых, и «Беркута», что за те же купюры, - правда, стократ большую сумму, легко лишает жизни тоже незнакомого человека.
...Тогда все становится на свои места. В таком измерении нет ни власти, ни оппозиции, ни «бандеровцев», ни «схидняков». Есть два мира, полных совершенно разными, далекими, как две галактики, смыслами. В одном из них уважают жизнь как само собой разумеющуюся ценность, в другом - она странная, что-то поддающееся учету, как, извините за сравнение, скальпы у ирокезов, как отрезанные уши врагов у полудиких племен.
Я хочу понять, как в «спокойные времена» эти миры уживались на одном поле, в одной стране, как пересекались в трамваях, у прилавков магазинов, как контактировали в одном и том же храме. Что высекло искру, когда они в конце концов сошлись в этом непримиримом, довольно нелепом поединке, что развело их по разные стороны баррикад, что указало им на отведенное для них место в истории?
Я почти уверен в том, что люди из этих различных миров могли жить в одной многоэтажке, водить детей в один детский сад, видеться на родительском собрании в школе, вместе поднимать рюмку на свадьбе у знакомых. Но в какой-то момент, по невидимому мановению перста судьбы, они стали чужими, другими, - антителами...
Должна же быть какая-то непостижимая причина, что-то суперпровокативное, чрезвычайно мотивационное или наоборот, - совсем инертное, некая «невыносимая легкость» бытия, - чтобы встряхнуть внутренний мир этих антагонистов, да так, что все их нутро вдруг вылезло наружу. Должен же, обязательно должен быть странный статический заряд, который определенным образом превратился в дугу высокого напряжения и держит эти два мира в жестоком клинче, как сиамских близнецов.
Я склонен думать, что одни из них - несмотря на возраст, общественный статус, содержимое кошелька и мозгов, - видят себя детьми в ладонях Всевышнего, а, следовательно, для них само собой разумеющейся является такая же роль всех ближних. Другие же, - потеряли это ощущение, убедив себя, что вправе совершать все, что желают, не оглядываясь на тех, кто рядом. Здесь речь не идет о вере как таковой, здесь речь идет о сути этой веры. Для первых она - внутренний фактор созидания, для других - инструмент, с помощью которого они берут от жизни все, якобы им положенное. Среди прочего - и чужие жизни.
Я почему-то убежден, что первых все же больше. Майдан, среди прочего, утверждает меня в этой мысли. Я даже подсознательно чувствую причину какого-то странного (Не лицемерного, нет) отношения к нашей революции со стороны Старой Европы. Дело в том, что в ценности, которые она исповедует автоматически, как-то обыденно, затерто и банально, мы верим искренне. Мы готовы стоять за справедливость на морозе, готовы идти под пули, вконце концов, можем потерпеть годы испытаний и лишений, лишь бы знать, что победит добро и справедливость. Для них это отчасти уже непонятно, уже воспринимается ими как данность, как ежедневный утреннмй кофе с круассаном. То есть, к сожалению, - может, это ложное впечатление, - среди них больше тех, других. На нашем же примере они вдруг поняли, что эти вещи имеют свое мировоззренческое измерение, и это их пугает. Ибо «зачем платить больше»?
Игорь Гулык
Subscribe
promo urb_a june 20, 2014 14:13
Buy for 200 tokens
Поскольку от российского "СУПа", контролирующего livejournal.com, вполне можно и нужно ждать цензуры, в т.ч. и в такой форме, как безосновательное закрытие украинских блогов и сообществ, то должен уведомить вас, что в случае закрытия данного сообщества или вашего личного блога, вы можете вновь…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 38 comments