Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in urb_a,
Ігор Гулик
ihorhulyk
urb_a

Анатомія зради

Originally posted by ihorhulyk at Анатомія зради
1
Ілюстрація: cartoon.kulichki.com

Я б не ризикнув назвати те, що відбувається, «зливом» революції. Революцію «злити» неможливо, - так чи інак її цілі, настрої, ідеї залишаться у мізках повстанців. Революцію можна банально зрадити і продати: за дуже великі гроші, за несуствітні обіцянки, зрештою, за міражі, які у момент зради видаються її ініціаторам осяжною, близькою реальністю.
Я вже писав не раз і не двічі про те, що вітчизняні політичні еліти не гідні тих, хто елітами не вважається. Не вважається і квит, так влаштоване наше суспільство, утім, його нам так влаштували. Ті, хто нагорі, ті, кому ми свого часу, - непомітно, частками, крихтами, - віддавали свою країну з надією на те, що їм стане мізків і совісті розпорядитися нею чесно і на користь усім.
Не сталося. Ми попеклися на власній легковірності, спробували було вказати цим обранцям на помилки, делікатно розважаючи, що до них дійде, що вони розуміють людську мову. Зрештою, коли у відповідь вони замість того, щоб вибачитися, визнати провину, побили наших дітей, кинули на мирних протестантів озброєний за наші ж гроші «Беркут», коли вдалися до терору руками кримінальників, яким плачено із наших-таки кишень, значна частина людності нарешті втямила, що слова тут не допоможуть.
У когось ще жевріла певна надія на мудрість опозиціонерів. Вона мала під собою доволі ілюзорні підстави, але, погодьтеся, ми досі перебували під впливом мисленнєвого стереотипу, що ліпше вже поганенький мир, ніж війна. Це, звісно, так, але отой напівмир, виторгуваний у знавіснілого режиму, виявився якимось химерним: ті, хто бив, убивав, залишилися зовсім непокараними, ті ж кого били, вбивали - звільненими з перспективою майбутніх переслідувань та ще й за значно серйознішими статтями, аніж їх затримували...
Тепер нам пропонують жити у новій реальності, визнавати владу і опозицію (себто псевдоеліти) видатними миротворцями, забути, викреслити із пам’яті чотири місяці власного життя, робити вигляд, що нічого не трапилося, що не було побиття, смертей, викрадень, підпалів, боїв на Грушевського, обкурених «тітушок», не було у нас європейської мрії, мільйонних походів Києвом. Тепер нам приготували роль німої худоби, знову загнаної у стійло змовою сумнівних «лідерів нації».
Їхні мотиви можна зрозуміти: що ті, що інші, що влада, що опозиція рятують власне політичне майбутнє. Якоїсь миті до їхніх запливших жиром і гординею мізків дійшло, що повсталий народ не зупиниться у вимогах усунення тих чи інших одіозних постатей, що він цього разу візьметься за демонтаж системи, і під її руїнами сконають дотеперішні практики «розводки котят», «вішання локшини на вуха», парламентсько-мітингової театральної «пасіонарності» і залаштункових оборудок усіх зі всіма.
Кажуть, що українці об’єднуються за п’ять хвилин до розстрілу. Вітчизняні політики теж. Вони довго вовтузилися, мов в’юни на пательні, шукаючи більш-менш «пристойного» виходу зі скрути. Їздили до качанівської «ванги», влаштовували посиденьки на Банковій, розповідали щось про «кулі в лоб», про жертовність заради порятунку неньки-України... Ця офіра була трохи дивною, адже, по суті, означала гру за правилами бандитів, ба більше, – в одній команді з ними. Однак зрозумівши, що «пристойно» не вийде, що система, збудована попередниками, тріщить по швах і от-от впаде, вони врешті зняли маски і майже привселюдно зрадили Майдан.
...Може, це й на краще. Полуда впала з очей мільйонів, до суттєвого уроку про те, що не варто покладатися на жодну владу, додався не менш важливий: годі вірити й опозиції. Це – люди з одного тіста, і не їм вирішувати, як нам усім жити далі, яку країну будувати. Тепер, як на мене, особливо актуальним стає гасло: «Хай забираються всі!».
Ігор Гулик
Анатомия предательства
Я бы не рискнул назвать то, что происходит, «сливом» революции. Революцию «слить» невозможно, - так или иначе ее цели, настроения, идеи останутся в сознании повстанцев. Революцию можно банально предать и продать: за очень большие деньги, за пусто-порожние обещания, в конце концов, за миражи, которые в момент измены кажутся ее инициаторам такой осязаемой, близкой реальностью.
Я уже писал не раз и не дважды о том, что отечественные политические элиты не достойны тех, кого элитами не считают. Не считают и все тут, так устроено наше общество, впрочем, его нам так обустроили. Те, кто наверху, те, кому мы в свое время, - незаметно, частичками, крошками, - отдавали свою страну в надежде на то, что им хватит мозгов и совести распорядиться ею честно и на пользу всем.
Не случилось. Мы обожглись на собственной легковерности, попытались было указать этим "избранникам" на ошибки, деликатно полагая, что до них дойдет, что они понимают человеческую речь. Наконец, когда в ответ они вместо того, чтобы извиниться, признать вину, избили наших детей, бросили на мирных протестантов вооруженный за наши же деньги «Беркут», когда применили террор руками уголовников, которым заплачено из наших же карманов, значительная часть граждан наконец поняла, что слова здесь не помогут.
У кого-то еще теплилась определенная надежда на мудрость оппозиционеров. Она имела под собой довольно иллюзорные основания, но, согласитесь, мы еще находились в плену мыслительного стереотипа, что лучше уж плохой мир, чем война. Это, конечно, так, но этот полумир, выторгованный в обезумевшего режима, оказался каким-то причудливым: те, кто бил и убивал, остались совершенно безнаказанными, те же кого били, убивали, - освобожденными с перспективой будущих преследований, к тому же за более серьезными статьями, чем их задерживали...
Теперь нам предлагают жить в новой реальности, признать власть и оппозицию (то есть псевдоэлиты) выдающимися миротворцами, забыть, вычеркнуть из памяти четыре месяца своей жизни, делать вид, что ничего не случилось, что не было избиений, смертей, похищений, поджогов, боев на Грушевского, обкуренных «титушок», не было у нас европейской мечты, миллионных походов Киевом. Теперь нам уготовлена роль немой скотины, вновь загнанной в стойло после сговора сомнительных «лидеров нации».
Их мотивы можно понять: что те, что другие, что власть, что оппозиция спасают собственное политическое будущее. В какой-то момент их заплывшие жиром и гордыней мозги уразумели, что восставший народ не остановится в требованиях устранения тех или иных одиозных фигур, он на этот раз возьмется за демонтаж системы, и под ее руинами умрут прежние практики «разводки котят», «лапши на уши» , парламентско-митинговой театральной «пассионарности» и закулисных сделок всех со всеми.
Говорят, что украинцы объединяются за пять минут до расстрела. Отечественные политики тоже. Они долго прыгали, как вьюны на сковороде, ища более-менее «приличного» выхода из тупика. Ездили к качановской «ванге», устраивали посиделки на Банковой, рассказывали что-то о «пуле в лоб», о жертвенности ради спасения неньки-Украины... Эта жертва была довольно странной, ведь, по сути, означала игру по правилам бандитов, более того - в одной команде с ними. Однако поняв, что «прилично» не получится, что система, построенная предшественниками, трещит по швам и вот-вот упадет, они в конце сняли маски и почти публично предали Майдан.
...Может, это и к лучшему. Пелена упала с глаз миллионов, к существенному уроку о том, что не стоит полагаться на одну власть, добавился не менее важный: не следует верить и оппозиции. Это - люди из одного теста, и не им решать, как нам всем жить дальше, какую страну строить. Теперь, по-моему, особенно актуальным становится лозунг: «Пусть убираются все!».
Игорь Гулык
Subscribe
promo urb_a june 20, 2014 14:13
Buy for 200 tokens
Поскольку от российского "СУПа", контролирующего livejournal.com, вполне можно и нужно ждать цензуры, в т.ч. и в такой форме, как безосновательное закрытие украинских блогов и сообществ, то должен уведомить вас, что в случае закрытия данного сообщества или вашего личного блога, вы можете вновь…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 4 comments