Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in urb_a,
Ігор Гулик
ihorhulyk
urb_a

Покликані й обрані

Originally posted by ihorhulyk at Покликані й обрані
1
Ілюстрація: ivans.ribakovs.lv

Політика повинна досягати цілей, що вигідні усім.
На жаль, я досі бачу навколо мене людей,
для яких політика є виключно грою.
Ельжбєта Бєньковска, віце-прем'єр-міністр Польщі

Певна річ, політики мало зважають на постулати Святого письма, хіба, зібравшись на вибори і маючи справу з так званою „цільовою аудиторією”, рясно пересипають свої тексти цитатами з Біблії. Однак, це, зазвичай, не додає їм ні шарму серед, здебільшого, секуляризованої спільноти, ні, тим паче, зобов’язань виконувати проартикульоване.
Утім, вітчизняна політика радше переставляє з ніг на голову знані євангелістські притчі так, що їх часто можна прочитати, вельми вражаючись цинізмом горе-апологетів. Бо коли йдеться, зокрема, про підставляння правої щоки або ж про незнання того, що робить ліва рука без відома правої, то тут подибуємо направду анекдотичні випадки. А щодо „покликаних” та „обраних” – годі й дивуватися: зовуть справді багатьох, аби скориставшись їхнім ресурсом та інтелектом, пропхати до парламенту „мало обраних”, іншими словами тих, хто найліпше знадобиться для утілення, далебі не обіцянок, а часто прихованих планів того чи іншого бізнесово-політичного угруповання. У висліді спільнота отримує не тільки 450 новоспечених депутатів, але й тисячі розчарованих, яким призначено роль „відпрацьованого матеріалу” для тієї драбинки, за допомогою якого інші спиналися на верхотуру влади. Так формується довкола політичний маргінес, що, мов сміття у Грибовичах, перетлівши, час од часу спалахує обуренням проти своїх недавніх партнерів-кривдників, визбирує рештки протестного електорату і формує нові структури, щоб спробувати щастя на наступних перегонах.
Коли успішні політики, – успішні не в сенсі власної харизми чи в реалізації задекларованих популістських намірів, а у сенсі свого політичного довголіття, – говорять нам про мораль і шляхетність, то роблять це так, мовби не мають своєї „кредитної історії”, мовби не доводилося їм на своєму шляху кривити душею, лукавити, розмінювати власну совість на мідяки дешевого успіху. В’ячеслав Липинський, батько українського консерватизму, мав на такі речі свій погляд, який уклав у у коротке речення: „Перемагати хамство навколо себе і передусім в собі”. Міркую, що сам автор прекрасно розумів, наскільки далека його вимога від реалій, бо у тій же праці влучно написав про них так: „необмежені апетити до необмежених спекуляцій і до влади, опертої не на моральний авторитет і реальній силі продукції та меча, а на гешефтярськім сприті та спекулятивній силі гроша”.
Полеміка про моральність української політики залишатиметься безпідставовою доти, доки у ній не візьмуть гору представники покоління, позбавленого досвіду рабського слугування іншим народам, комплексів меншовартості, угодовства і тотального конформізму. Доки ці лузери у версії 2.0 не переконають у потребі змін "нових бідних людей" України. Коли так трапиться (якщо трапиться узагалі!), тоді й говоритимемо не про брак національної ідеї або ж національного проекту, а про те, що самодостатність наших провідників адекватно віддзеркалюватиме ці категорії, – без закордонних підказок чи озирання на кон’юнктуру ситуації.
Але самодостатність політиків є прямим наслідком самодостатності загалу, і нема на те ради, – допоки більшість скнітиме у злиднях, нужді і невігластві щодо того, що насправді відбувається у нетрях влади, доти „обрані” матимуть достатнє поле для маніпуляцій і зловживань.
Сергій Дацюк, аналізуючи уроки Майдану, дійшов висновку, що "міжнародний панівний клас зрозумів: він – єдиний. Їм все одно, хто в країні очолюватиме корупційну систему, допоки ми не поставили питання про її знищення". А ось недавній керівник Інституту стратегічних досліджень Андрій Єрмолаєв відверто каже про трансформацію суспільства упродовж майданного періоду: "Те, що відбувається,— не революція і наразі ще навіть не переворот. Це громадянський протест, який крок за кроком переростає в організовану боротьбу, і вже є реальні передумови для ймовірних стихійних повстань і громадянських конфліктів... Суспільство можна порівняти із травмованою людиною, яка щойно зрозуміла, що з нею трапилося. І за два месяці країна перестрибнула цілий етап, що змінив її до невпізнання".
Отож, попри шалене змагання політиків за владу, громадськість мусить зосередитися на формуванні такої ситуації, за якої б жоден з них не залишався поза суспільною увагою, – його обіцянки і конкретні справи, його приховані зв’язки і лобістська діяльність, його приватне життя і особливо приватний бізнес. Тобто йдеться про розвиток в Україні нормального громадянського суспільства, яке б вказувало провідництву на ті чи інші нагальні потреби і окреслювало зручні для загалу шляхи їх полагодження. Щоб не хтось нагорі вирішував, до прикладу, що Україні потрібна нова Конституція. А щоб таке рішення йшло знизу, від реальної потреби, а не від індивідуальної захцянки хай навіть найвищого чиновника.
Ігор Гулик
Призванные и избранные
Политика должна достигать целей, вигодних всем.
К сожалению, я до сих пор вижу вокруг себя людей,
для которых политика является исключительно игрой.
Эльжбета Беньковская, вице-премьер-министр Польши

Конечно, политики мало считаются с постулатами Священного писания, разве что, собравшись на выборы и имея дело с так называемой "целевой аудиторией", обильно пересыпают свои тексты цитатами из Библии. Однако, это, как правило, не добавляет им ни шарма среди в основном секуляризованного общества, ни, тем более, обязательств выполнять озвученное.
Впрочем, отечественная политика скорее переворачивает с ног на голову известные евангельские притчи так, что их часто можно прочитать, весьма поразившись цинизмом горе-апологетов. Поэтому когда речь идет, в частности, о предназначении правой щеки или о незнании того, что делает левая рука без ведома правой, то становимся свидетелями весьма анекдотичных случаев. А по поводу "призванных" да "избранных" нечего и удивляться: зовут действительно многих, чтобы воспользовавшись их ресурсом и интеллектом, пропихнуть в парламент "мало избранных", то есть тех, кто лучше годится для воплощения отнюдь не обещаний, а зачастую скрытых планов той или иной бизнес-политической группировки. В результате граждане получают не только 450 новоиспеченных депутатов, но и тысячи разочарованных, которым предназначена роль "отработанного материала" для лесенки, по которой другие карабкались на вершину власти. Так формируется политический маргинес, что, как мусор в Грибовичах, тлеет, время от времени вспыхивает негодованием против своих недавних партнеров-обидчиков, собирает остатки протестного электората и формирует новые структуры, чтобы попытать счастья в следующих гонках.
Когда успешные политики - успешные не в смысле харизмы или в реализации задекларированных популистских намерений, а в смысле своего политического долголетия, - говорят нам о морали и благородстве, то делают это так, будто лишены "кредитных историй", будто бы им не приходилось на своем пути кривить душой, лукавить, разменивать совесть на медяки дешевого успеха. Вячеслав Липинский, отец украинского консерватизма, имел на такие вещи свой ​​взгляд, и заключил в одном коротком предложении: "Побеждать хамство вокруг себя и прежде в себе". Размышляю, что сам автор прекрасно понимал, насколько далекое его требование от реалий, потому что в той же работе метко написал о них так: "неограниченные аппетиты к неограниченным спекуляциям и к власти, опирающейся не на моральный авторитет и реальную силу продукции и меча, а на торгашескую ловкость и спекулятивную силу денег".
Полемика о нравственности украинской политики будет оставаться безосновательной, пока в ней не возобладают представители поколения, лишенного опыта рабского служения другим народам, комплексов неполноценности, соглашательства и тотального конформизма. Пока эти лузеры по версии 2.0 не переубедят в необходимости перемен "новых бедных людей" Украины. Если так случится (если случится вообще!), тогда и будем говорить не о нехватке национальной идеи или национального проекта, а о том, что самодостаточность наших лидеров будет адекватно отражать эти категории, - без иностранных советников и без оглядки на конъюнктуру ситуации.
Но самодостаточность политиков является прямым следствием самодостаточности общества, иного нет, - пока большинство будет прозябать в нищете, нужде и неведении того, что происходит в недрах власти, для "избранных" будет оставаться широкое поле для манипуляций и злоупотреблений.
Сергей Дацюк, проанализировав уроки Майдана, пришел к выводу, что "международный правящий класс понял: он – единый. Им все равно, кто в стране будет управлять коррупционной системой, пока мы не поставили вопрос ее уничтожения". А вот экс-руководитель Института стратегических исследований Андрей Ермолаев откровенно говорит о трансформации общества за время майданного периода: "То, что происходит,— не революция и пока еще даже не переворот. Это гражданский протест, который шаг за шагом перерастает в организованную борьбу, и уже есть реальные предпосылки для возможных стихийных восстаний и гражданских конфликтов... Общество можно сравнить с травмированным человеком, который только сейчас понимает, что с ним произошло. И за два месяца страна проскочила целый этап, который изменил ее до неузнаваемости".
То есть, несмотря на безумную битву политиков за власть, общество должно сосредоточиться на формировании такой ситуации, при которой ни один из них не оставался бы вне общественного внимания, - его обещания и конкретные дела, его скрытые связи и лоббистская деятельность, его частная жизнь и особенно частный бизнес. То есть речь идет о развитии в Украине нормального гражданского общества, которое указывало бы "пастырям" те или иные насущные потребности и определяло удобные для всех пути их решения. Чтобы не кто-то наверху решал, к примеру, что Украине нужна новая Конституция. А чтобы такое решение шло снизу, от реальных потребностей, а не от индивидуальной прихоти пусть даже самого высокого чиновника.
Игорь Гулык
Subscribe
promo urb_a июнь 20, 2014 14:13
Buy for 200 tokens
Поскольку от российского "СУПа", контролирующего livejournal.com, вполне можно и нужно ждать цензуры, в т.ч. и в такой форме, как безосновательное закрытие украинских блогов и сообществ, то должен уведомить вас, что в случае закрытия данного сообщества или вашего личного блога, вы можете вновь…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment