Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in urb_a,
Ігор Гулик
ihorhulyk
urb_a

Така Європа?

Originally posted by ihorhulyk at Така Європа?
1
Ілюстрація: ekmos-art.lv

Може, я чогось не розумію у цьому зворохобленому світі, може, щось пропустив? Відколи це найтитулованіші і найстатусніші правозахисники взяли собі за правило подавати руку катам і тим, хто пише для них накази? Досі, здається, такого не було, навіть за часів, коли терор проти власного народу сягав будь-яких мислимих меж. Осуд, зневага, повна ігнорація були зброєю омбудсменів проти тих, хто зневажав людські права, ба більше – позбавляв своїх же громадян здоров’я і життя.
І ось читаю про зустріч єврокомісара з прав людини Ніла Муйжніекса із українським в.о. міністра внутрішніх справ Захарченком. Найбільший правозахисник Євроунії (принаймні за статусом) вважав за доцільне подати руку людині, під орудою якої тисячі «беркутівців» на вулицях і площах українських міст влаштували справжні «кришталеві ночі», а легіони «тітушків» (тепер їх, може, варто вже називати «дружинниками») сіють терор поміж обивателів. Людині, за якою плаче лава підсудних у Гаазі.
Потиском рук тут не обійшлося. Зважте на формулювання: пан Муйжніекс… «попросив» Захарченка «не делегувати функції міліції "якимось третім силам". Уклінно, видать, попросив. Бо на зауваження, що «Беркут» у принципі не має права бити протестувальників кийками по голові, в.о. смиренно погодився: "саме така дія міліції була неправильною".
Словом, вийшла така собі мила розмова про розтрощені черепи, вибиті очі (як вам – «від еластичних куль травми через рикошет»), поламані ребра. Про шістьох загиблих від куль «невідомого походження» і не йшлося. Принаймні, про це офіційні медіа скромно мовчать…
«Я не знаю, що сталося з цим континентом, з його енергією, відвагою, експансивністю, цікавістю, вітальністю», - написав Анджей Стасюк у своєму есеї на сторінках Die Welt. І далі: «Вона (Європа – Авт.) аж тремтить від того, що так може бути, бо це означає самі лише клопоти. Вона зменшується, кулиться, ховається за фіранкою. Навіжено підраховує зиски і збитки. Вмирає від страху за свій добуток. За свій огидний спокій, непристойний добробут, гидотне самовдоволення.
Українська зима 2014 року — це європейська катастрофа. Я дивлюся на зображення з заледенілого Києва, на людей, які готові гинути за свободу, і намагаюся згадати який-небудь “європейський” порив такої ж сили за останні кількадесят років. Бачу Берлін у 1953-му, Будапешт у 1956-му, Прагу в 1968-му, Гданськ у 1970-му».
Анджей Стасюк, та й, зрештою, кожен більш-менш освічений європеєць середнього віку, міг би продовжити цей довгий ланцюг європейських поривів до свобода. Але є одна річ, яку теж не забереш, не витреш з історії нашого континенту. Про неї вже давно, - порівняно, - у часи чеченської бойні, написав французький філософ Андре Глюксман: «Європейці ризикують знову забруднитися "злочином байдужості", про який говорив австрійський письменник Герман Брох. "Злочин байдужості" сьогодні – забути про антиколоніалізм. Масове вбийство чеченців – це колоніальна війна, яка триває три століття».
Відтак була Грузія...
Те, що відбувається зараз на Майдані, Грушевського, на вулицях південно-східних міст України – це теж війна, яка триває вже понад три століття. Сенси цієї сутички – не у протистоянні з режимом Януковича (хоча воно може так здатися на перший погляд), а у боротьбі проти колоніальної спадщини, проти старих звичок. Зрештою, сенси «за» переважають усі «проти»: українці вийшли і воюють за Європу. Ту Європу, яка вважає за нормальне подавати руку їхнім катам, яка, за висловом того ж таки Анджея Стасюка, споглядає на відчайдушню «самотність» України. А тим часом, кажуть, що Брюссель відмовився запроваджувати санкції проти українських високопосадовців саме на прохання ще одного поляка, глави тамтешнього МЗС Радіслава Сікорскі: "Ми не можемо ігнорувати небезпеки того, що якщо ситуація погіршиться, а це поки що цілком ймовірно, то ця 40-мільйонна країна, і кількість біженців зачепить усіх нас", - заявив цей пан.
Я розумію: дипломатія… «Наш найбільший пряник – це спосіб життя, наш найсильніший батіг – зачинені двері», - сказав якось президент Європейської Ради Герман ван Ромпей. Але, даруйте, чи потрібна нам така Європа?
Ігор Гулик

Такая Европа?
Может, я чего-то не понимаю в этом сумасшедшем мире, может, что-то пропустил? С каких это пор самые титулованные и самые статусные правозащитники взяли себе за правило подавать руку палачам и тем, кто пишет для них приказы? До сих пор, кажется, такого не было, даже во времена, когда террор против собственного народа достигал любых мыслимых пределов. Осуждение, пренебрежение, полное игнорирование были оружием омбудсменов против тех, кто презирал человеческие права, более того - лишал своих же граждан здоровья и жизней.
И вот читаю о встрече еврокомиссара по правам человека Нила Муйжниекса с украинским и.о. министра внутренних дел Захарченко. Самый "бальшой" правозащитник Евроунии (по крайней мере по статусу) посчитал целесообразным подать руку человеку, под руководством которого тысячи «беркутовцев» на улицах и площадях украинских городов устроили настоящие «хрустальные ночи», а легионы «титушков» (теперь их, может, стоит уже называть «дружинниками») сеют террор среди обывателей. Человеку, по которому плачет скамья подсудимых в Гааге.
Рукопожатием здесь не обошлось. Полюбуйтесь формулировкой: господин Муйжниекс... «попросил» Захарченко "не делегировать функции милиции каким-то третьим силам". Смиренно, видать, попросил. Потому что на замечание, что «Беркут» в принципе не имеет права бить протестующих дубинками по голове, и.о. так же покорно согласился: «именно такое действие милиции была неправильным».
Словом, получился этакий милый разговор о разбитых черепах, выбитых глазах (как вам - «от эластичных пуль травмы из-за рикошета»), поломанных ребрах. О шести погибших от пуль «неизвестного происхождения» речи и не было. По крайней мере, об этом официальные медиа скромно молчат...
«Я не знаю, что произошло с этим континентом, с его энергией, отвагой, экспансивностью, интересом», - написал Анджей Стасюк в своем эссе на страницах Die Welt. И далее: «Она (Европа - Авт.) дрожит от того, что так может быть, потому что это означает одни хлопоты. Она уменьшается, морщится, прячется за занавеской. Сумасбродно подсчитывает выгоды и убытки. Умирает от страха за свою добычу. За свой отвратительный покой, неприличное благосостояние, омерзительное самодовольство.
Украинская зима 2014 года - это европейская катастрофа. Я смотрю на картинки заледенелого Киева, на людей, которые готовы погибать за свободу, и пытаюсь вспомнить какой-нибудь "европейский" порыв такой же силы за последние несколько лет. Вижу Берлин в 1953-м, Будапешт в 1956-м, Прагу в 1968-м, Гданьск в 1970-м».
Анджей Стасюк, впрочем, каждый более-менее образованный европеец среднего возраста, мог бы продолжить этот длинную цепь европейских порывов к свободе. Но есть одна вещь, которую тоже не уберешь, не вымараешь из истории нашего континента. О ней уже давно, - сравнительно, - во времена чеченской бойни, написал французский философ Андре Глюксман: «Европейцы рискуют снова замараться "преступлением безразличия", о котором говорил австрийский писатель Герман Брох. "Преступление безразличия" сегодня - забыть о антиколониализме. Массовое убийство чеченцев - это колониальная война, которая длится три столетия».
Потом была Грузия...
То, что происходит сейчас на Майдане, Грушевского, на улицах юго-восточных городов Украины - это тоже война, которая длится уже более трех столетий. Смыслы этой схватки - не у противостоянии с режимом Януковича (хотя оно может так показаться на первый взгляд), а в борьбе против колониального наследия, против старых привычек. Впрочем, смыслы «за» преобладают все «против»: украинцы вышли и воюют за Европу. Ту Европу, которая считает нормальным подавать руку их палачам, которая, по выражению того же Анджея Стасюка, спокойно смотрит на отчаянное «одиночество» Украины. А тем временем, говорят, что Брюссель отказался ввести санкции против украинских чиновников именно после просьбы еще одного поляка, главы здешнего МИда Радислава Сикорски: "Мы не можемо игнорировать опасность того, что если ситуация ухудшится, а это целиком вероятно, то эта 40-миллионная страна, и колличество беженцев зацепит всех нас", - заявил этот господин.
Я понимаю: дипломатия... «Наш cамый большой пряник – это способ жизни, наш самый сильный кнут – закрытая дверь», - сказал как-то президент Европейського Совета Герман ван Ромпей. Но, извините, нужна ли нам такая Европа?
Игорь Гулык
Subscribe
promo urb_a june 20, 2014 14:13
Buy for 200 tokens
Поскольку от российского "СУПа", контролирующего livejournal.com, вполне можно и нужно ждать цензуры, в т.ч. и в такой форме, как безосновательное закрытие украинских блогов и сообществ, то должен уведомить вас, что в случае закрытия данного сообщества или вашего личного блога, вы можете вновь…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 6 comments