Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in urb_a,
Ігор Гулик
ihorhulyk
urb_a

Без ілюзій

Originally posted by ihorhulyk at Без ілюзій
1
Ілюстрація: lenta-ua.net

Я не тішу себе ілюзіями, - у моєму віці їх майже не залишилося. Я знаю, що усе в житті дається нелегко. І ті, хто любить писати про «прокидання в іншій країні», викликають у мене легку посмішку. Це направду лише в комп’ютерних забавках можна вмить стати іншим, добрати собі «життів», повністю переформатувати іміджі і завдання.
Я чудово усвідомлюю, що нинішній Майдан – це почасти вже не моя революція. Хоча я гаряче симпатизую їй. Моя ж відшуміла дев’ять літ тому, на тім же місці, але з іншими персонажами і уболівальниками. Була й перша – наприкінці 80-х – початку 90-х… Але це, скажемо так, - «за царя Гороха»…
Ця ж – революція молодих. Уже якось так складається в Україні, що кожне покоління змушене перейти через свій Майдан. Це – революція тих, хто направду не знає достеменно про комунізм і його моральне, інтелектуальне, сутнісне безпросвіття, хто не борсався серед твані пізнього соціалістичного застою, кому геть невідома прірва і кров середини 90-х.
Але дивна річ, - я не відчуваю жодного дискомфорту від того, що ідеї молодих досі п’янять мої почуття, що їхні безшабашні, мабуть, таки карнавальні підходи до надто вже серйозних проблем змушують і мене поглянути на життя з тонкою іронією, ба навіть, - з хлоп’яцтвом, що їхній запал здатен спровокувати на цілком не притаманні для мого віку вчинки та слова. Як швидко, у рази хутчіш, ніж ми, дорослішають наші діти...
Та ми знаходимо порозуміння. Не у царині моралізаторства, до якого звикли "старійшини" та інші "авторитети". Єдине, що нас різнить - я надаю перевагу LiveJournal, вони ж - Facebook:)...І в цій безконфліктності поколінь я бачу головну суть змін. Бо як починався Майдан’2013? Та з юнацького бунту проти тих, хто спробував знову опустити шлагбаум на шляху до вже освоєної, майже своєї Європи. Тих, хто не захотів, не зумів побачити у нових перспективах, нічого, окрім грошей. Тих, хто не насмілився розірвати вже напівгнилу пуповину колишньої метрополії. Тих, хто сприйняв цей молодіжний протест як загрозу власному животінню на тронах.
Але коли по головах, по крижах, по молодих тілах почали безкарно гамселити «беркутівські» кийки, коли молоді очі і горлянки сповнилися ядучим газом… Власне ніч проти 30 листопада змусила нас, старших, згадати «свої» революції, свої тодішні надії, свій спротив тодішнім бар’єрам і заборонам. Адже і тоді (нам – молодим), і тепер (їм - нашим дітям) ходить про майбутнє.
Це – не комп’ютерна гра, - до відома тих, хто цинічно споглядав за бійнею на моніторах міліцейського главку. Це – життя, жорстоке і водночас – таке делікатне, беззахисне і сповнене надій. Воно триває саме заради майбутнього, заради тих, хто нині не згоден із зашкарублими рамками систем і режимів.
Так, без ілюзій, - це, на жаль, вже не моя революція. Але жодним чином я не стану обабіч, коли йдеться про право інших на свої. Бо тільки там, на барикадах, вони дізнаються ціну всього, що робить нас людьми. А ще про те, що «прокидатися в іншій країні» коштує труду і, на жаль, крові…
Ігор Гулик

Без иллюзий
Я не тешу себя иллюзиями, - в моем возрасте их почти не осталось. Я знаю, что все в жизни дается нелегко. И те, кто любит писать о том, как «просыпаются в другой стране», вызывают у меня легкую улыбку. Это действительно только в компьютерных играх можно моментально стать другим, добавить себе «жизней» , полностью переформатировать имиджи и задачи.
Я прекрасно осознаю, что нынешний Майдан - это отчасти уже не моя революция. Хотя я горячо симпатизирую ей. Моя же отгремела девять лет назад, на том же месте, но с другими персонажами и сочувствующими. Была и первая - в конце 80-х - начале 90-х... Но это уже, скажем так, - «за царя Гороха»...
Эта - революция молодых. Уже как-то так складывается в Украине, что каждое поколение вынуждено перейти через свой ​​Майдан. Это - революция тех, кто действительно почти не знает о коммунизме и его моральной, интеллектуальной, сущностной тьме, кто не барахтался в тине позднего социалистического застоя, кого совсем не страшит воспоминание о пропасти и крови середины 90-х.
Но странное дело, - я не чувствую никакого дискомфорта от того, что идеи молодых сейчас пьянят мои чувства, что их безбашенные, даже, пожалуй, карнавальные подходы к слишком серьезным проблемам заставляют и меня взглянуть на жизнь с тонкой иронией, с определенным ребячеством, что их пыл способен спровоцировать на не совсем присущие для моих лет поступки и слова. Как же же быстро, в несколько раз быстрее, чем мы, взрослеют наши дети...
Но мы находим общий язык. Не в сфере морализаторства, к чему привыкли "старейшины" и другие "авторитеты. Единственное, что отличает нас - я отдаю предпочтение LiveJournal, они же - Facebook:)... И в этой бесконфликтности поколений я вижу главную суть изменений. Ведь как начинался Майдан'2013? С юношеского бунта против тех, кто попытался снова опустить шлагбаум на пути к уже освоенной, почти своей Европе. Тех, кто не захотел, не сумел увидеть в новых перспективах, ничего, кроме денег. Тех, кто не осмелился разорвать уже полугнилую пуповину с бывшей метрополией. Тех, кто принял этот молодежный протест как угрозу собственному прозябанию на тронах.
Но когда по головам, по крестцах, по молодым телам начали безнаказанно бить «беркутовскими» дубинками, когда молодые глаза и глотки наполнились едким газом... Собственно ночь на 30 ноября заставила нас, старших, вспомнить о «своих» революциях, своих тогдашних надеждах, своем ​​протесте тогдашним барьерам и запретам. Ведь и тогда (нам - молодым), и теперь (им - нашим детям) речь шла о будущем.
Да, это - не компьютерная игра, - к сведению тех, кто цинично следил за бойней на мониторах милицейского главка. Это - жизнь, жестокая и одновременно - деликатная, беззащитная и полная надежд. Она продолжается именно ради будущего, ради тех, кто сейчас не согласен с заскорузлыми рамками систем и режимов.
Да, без иллюзий, - это, к сожалению, уже не моя революция. Но я никогла не отойду в сторону, когда речь идет о праве других на свои. Ибо только там, на баррикадах, они узнают цену всего, что делает нас людьми. А еще о том, что «просыпаться в другой стране» стоит труда и, к сожалению, крови...
Игорь Гулык
Subscribe
promo urb_a june 20, 2014 14:13
Buy for 200 tokens
Поскольку от российского "СУПа", контролирующего livejournal.com, вполне можно и нужно ждать цензуры, в т.ч. и в такой форме, как безосновательное закрытие украинских блогов и сообществ, то должен уведомить вас, что в случае закрытия данного сообщества или вашего личного блога, вы можете вновь…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 9 comments